Одна з найгостріших проблем України – масова еміграція молодих українських інженерів, металургів, технарів, яких, насправді, надзвичайно потребує наша держава.
Ми зосередили свою увагу на ідеологічній причині цього. А саме – застарілих стереотипах про безперспективність технічних спеціальностей.
І зараз у свої 25, 30 і 35 років вони успішно керують колективами в 40, 118 і навіть 280 чоловік і твердо налаштовані й далі будувати кар’єру в Україні. Двоє з них – дівчата.
Припустимо, Христину в родині лякали: “Не поступиш в музучилище – підеш на завод шланг тягати”.
А тепер вона у свої 25 випускає труби для європейських машинобудівників типу Liebherr, керує 28 людьми і, пам’ятаючи, як колись повірили в неї, сама бере студенток на роботу, щоб дати їм шанс.
Олексію говорили: “Якщо не виправиш оцінки, підеш до технікуму”.
Льоша пішов на зварника, а в свої 23 за ентузіазм і відповідальність став начальником, налагодив дисципліну, підтримував інновації й цього року став справжнім “топом” – начальником виробництва труб середнього сортаменту зі 118 підлеглими.
А ось Руслан придумав, як зробити дешевий аналог захисту металу від корозії, чим заощадив заводу біля 3 млн грн на рік. Його навіть запрошували до Туреччини, щоб він навчав колег. А в свої 34 – старший майстер виплавки і керує 40 людьми.
Що вийшло – у стрічці.